Сам святий завжди був взірцем безкорисливості — гроші, майно не мали для нього нiякої вартості.

Уже в перші християнські часи Київської Русi 22 травня відзначався день Миколи теплого — на згадку про перенесення 1087 року мощів святого з міста Мир (Лікія) до Бару (Італія), де вони перебувають і зараз. (До речі, відзначення перенесення мощів великого східного святого до католицького Риму — то ще один доказ того, що Київська Русь не поспішала приймати ту чи іншу сторону в розколі християнства 1054 року.)

Про популярність святого в Україні яскраво свідчить і кількість храмів у Києві, йому присвячених. На Подолі як не піднімеш очі, то все побачиш той чи інший храм св. Миколая. Були в Києві і Микільська слобода, і Миколаївський міст (ланцюговий), і Микільський узвіз, і Микільський військовий собор (збудований Іваном Мазепою), і Пустинно-Микільський монастир. Таких присвят було так багато, що навіть після радянського спустошення дещо залишилося.


На відміну від багатьох інших святих, життя яких овіяне легендами, св. Миколай — історична особистість; його ім’я зафіксоване в списку єпископів — учасників першого Вселенського християнського собору 325 року, який зiбрав римський імператор Костянтин Великий. Як відомо, на цьому соборі розпочато формулювання тексту сповідування християнської віри — відомого всім «Вірую».