Готуємось до Великодня

Свято Пасхи Христової, або Великдень, — перехідне. Дата його на кожен рік визначається за місячним календарем. Це завжди неділя — перша неділя нового місяця після весняного рівнодення (21 березня). Триває свято три дні: неділя, понеділок, вівторок. А передує йому найбільший у році піст — 7 тижнів та ще 2 тижні підготовчі: М'ясопусний та Сиропусний.     

До Великодня завжди старанно готувалися. Проводилося велике прання, прибирання хат, подвір'їв та господарських будівель, носили воду, рубали дрова та готували прокорм для тварин на три дні. А господині ще були зайняті приготуванням великодніх наїдків. До Великодня всі віруючі, крім дітей до 7-8 років, сповідалися та причащалися.

З цим світлим святом пов'язано багато прикмет та повір'їв. Насамперед вони стосувалися самої паски — обрядового калача. Пекли три види пасок: велику паску-матку, яку освячували у церкві, — для членів родини, трохи меншу паску-сестру, яку не освячували, — для пригощання гостей, і малі пасочки, які дарували дітям, — хрещеникам та гостям.

Паски пекли у суботу або в четвер, а закваску замішували напередодні — у середу чи п'ятницю звечора. Пекти у середу чи п'ятницю — бо Страсний тиждень! — вважалося за великий гріх. Просіваючи борошно для паски, господині стелили під ноги рушник, а під нього клали сокиру з качалкою. Тісто накривали білою рядниною, а зверху клали освячену вербову гілку, що "щоб придавала розчині весняного росту й оберігала від нечистої сили". Наступного дня удосвіта вимішане тісто перекладали з діжі в спеціальні посудини-кошики, застелені рушниками, щоб воно "достигало". Руки від тіста не витирали, а йшли до саду, як і на Різдво, та трясли стовбури дерев, "щоб деревцята добре росли і плодовитими були".

Коли господиня збиралася садити паски у піч, у хаті, де знаходилася піч, не мало бути нікого із сторонніх, крім доньок, яких привчали до роботи змалечку. Присутність сторонніх розцінювалася як намагання зурочити паску. У той день, коли пекли паски, на печі не можна було ні сидіти, ні лежати, "щоб паска не вийшла горбатою або не запала посередині".

Якщо у хаті була дівчина на виданні, то вона знаходилася біля матері, коли та збиралася саджати у піч першу паску. Мати, поклавши форму з тістом на лопату, подавала паску у піч через дочку-відданицю, "щоб дівка на сватачів змоглася і скоріше віддалася". Нерідко господиня при цьому тричі підстрибувала, "щоб паски добрі були і високі наросли" та казала: "Христос воскресе — радість хаті принесе!" А котрась примовляла: "Паски в піч, а блохи, воші з хати пріч!"

Були й такі, що у одній із пасок запікали невеличку пляшечку з медом. Після освячували, а той мед використовували як засіб для лікування та чарування. Вважали: якщо тим медом змастити хлопця, дати йому трохи випити чи з'їсти з чимось — парубок ожениться на тій дівчині, котра почастувала його тим медом.

Старші жінки, помивши діжу від пасхального тіста, нерідко й самі вмивалися тією водою, вірячи, що "ніхто після того не буде заздрити ні в чому".

Коли паски спеклися і господиня виймала їх із печі, то ні з ким не розмовляла: не дозволялося, бо тоді б "паску оббрехали".

Якщо паска, випікаючись, тріснула, означало: "глумитися будуть", якщо запала посередині — хтось у родині помре, якщо при випіканні перекинулася випадково низом догори — прийдуть несподівані гості.
Затим вигрібали з печі попіл та несли його до саду, розсипали, "щоб не було шкідників на деревах".
 
Для крашанок та писанок зазвичай відбирали яйця молодої курки, яка перший рік несеться. Фарбували та розписували яйця найчастіше у суботу, а варили — у Страсний четвер, бо вважали, що яйця, зварені в четвер, довше зберігаються і не псуються. А ще вірили: доки люди фарбують великодні крашанки, доти буде існувати світ, а як перестануть це робити — світ "перевернеться".

Воду, у якій варилися майбутні крашанки, не виливали, а зберігали до свята. Потім дівчата додавали до неї шкаралупу з освячених яєць і вмивалися, примовляючи: "Таке би в мене гладке і біле лице, як гладке і біле яйце!"

Коли святкові наїдки були готові, укладали великодній кошик, яким користувалися лише раз на рік — на Великдень. На дно його стелили найкращий вишитий рушник. На нього клали паску-матку, запечений окіст, домашню ковбасу, масло, сир, сіль, хрін, вино та інше. Зібраний кошик прикривали краями вишитого рушника, яким застеляли дно, та ставили на стіл. Уклавши кошика, спати у Червону суботу не лягали аж до закінчення опівнічного Богослужіння. Коли ж хтось і спав — то не у ліжку, а сидячи притулившись до чогось. Вважалося, що як розстелити ліжко, то "нечиста сила в хаті приспиться".
     
У передвеликодню ніч, згідно з повір'ям, по вулицях бродить багато нечисті, яка чіпляється до людей. Тому, йдучи опівночі на Всенощну, частенько брали з собою сіль та часник, щоб "нечиста сила жахалася і ворожба не бралася".

Декотрі під час Всенощної йшли на дзвіницю, щоб потягти за мотузку дзвона, вірячи, що поталанить у році, особливо на врожай гречки. Дівчата й собі старалися зробити те ж саме, примовляючи: "Так би хлопців тягло за мною, як я сей мотуз тягну!"

Всі вірили: у час, коли в церкві відбувається Всенощна, земля розкривається і всі закопані в ній скарби засвічуються. Якщо піти на їх сяйво — можна знайти.

Багато вірян чекали, коли священик скаже уперше: "Христос воскрес!", щоб швиденько задумати бажання: обов'язково збудеться! Рибалка загадував: "Допоможи, Ісусе Христе, і Ти, Божа Мати, добре рибу піймати!" — і цілий рік риба буде ловитися. Той, хто бажав стати майстром своєї справи, думав: "У всіх ділах — сокира (молот, обценьки, голка тощо) в руках!"

Після освячення пасок господарі намагалися якнайшвидше дістатися дому: хто першим добіжить — тому в році пощастить бути першим хазяїном на селі, а дівці — вийти заміж. Перед хатнім порогом зупинялися, стелили під ноги рушник і ставали на нього, тричі кланялися: "Христос воскрес!" і стільки ж разів відповідали: "Воістину воскрес!" Потім, переступивши поріг, промовляли: "Свячена паска до хати ступає, хай уся нечисть із хати тікає!" Були господарі, які, повернувшись із церкви, обходили з пасхальним кошиком садибу, посипаючи за собою сіллю, щоб "радість з садиби мати, нечисту силу прогнати". Потім заходили до хати і торкалися паскою усіх домашніх, щоб "так їх люди честували, як паску честують!" Поставивши кошика на стіл, тричі хрестилися і починали молитву, після чого розговлялися освяченим. 

Подекуди, вийнявши із кошика паску, клали туди мале дитя, "щоб так скоро росло, як та паска росла, поки святитися не пішла".

Перш ніж почати паску, господар брав її у руки, хрестив ножем, приглядаючись, чи нема на ній якої шерстини. Як знаходив, передбачав: якщо біла шерстина — біла худоба буде водитися, чорна — то чорна тощо. Потім зрізав з чотирьох боків окрайці для худоби: "Аби була така добра, як ся свята паска!" Вважалося: тварина, яка скуштує свяченого, буде здоровою і нічого злого з нею упродовж року не трапиться.

Снідаючи, не можна було кришити на долівку, бо якби з'їла миша — гріх. Під час сніданку утримувалися відводи, щоб "у жнива не мучила спрага". Коли розговілися — дякували Богові, "що Великодня дочекали і паски скуштували".

Лишки від пасхального обіду найчастіше закопували, "щоб ніхто не топтав свячене" або кидали у річку, "щоб пливло рахманам за водою".

Першу крашанку чи писанку берегли упродовж року, бо вірили, що вона має чарівну силу. Тому, повернувшись із церкви, брали крашанку і йшли до хліва. Там торкалися яйцем худоби, щоб "плодилася і у господарстві не переводилася". Десь клали на вікно, щоб не було пожежі в хаті, у воду при купанні дитини, щоб маля росло здоровим. Хтось ніс крашанку у поле й закопував у землю, а коли надходили зажинки, то шукав: як знайшов ту крашанку — на добру прикмету, "збіжжя добре видасть при молотьбі". Дехто закопував крашану під поріг хліва, "щоб добре велася худоба".
Шкаралупу із свячених яєць товкли, "щоб відьма не скористалася нею, бо якби шкаралупою когось уколола — той би всох і помер".